[1] А Йов відповів та й сказав:
[2] Справді пізнав я, що так... Та як оправдатись людині земній перед Богом?
[3] Якщо вона схоче на прю стати з Ним, Він відповіді їй не дасть ні на одне із тисячі скаржень...
[4] Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий і цілим зостався?
[5] Він гори зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх перевернув.
[6] Він землю трясе з її місця, і стовпи її трусяться.
[7] Він сонцеві скаже, й не сходить воно, і Він запечатує зорі.
[8] Розтягує небо Він Сам, і ходить по морських висотах,
[9] Він Воза створив, Оріона та Волосожара, та зорі південні.
[10] Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа!...
[11] Ось Він надо мною проходить, та я не побачу, і Він перейде, а я не приглянусь до Нього...
[12] Ось Він схопить кого, хто заверне Його, хто скаже Йому: що Ти робиш?
[13] Бог гніву Свойого не спинить, під Ним гнуться Рагавові помічники,
[14] що ж тоді відповім я Йому? Які я слова підберу проти Нього,
[15] я, який коли б був справедливий, то не відповідав би, я, що благаю свойого Суддю?
[16] Коли б я взивав, а Він мені відповідь дав, не повірю, що вчув би мій голос,
[17] Він, що бурею може розтерти мене та помножити рани мої безневинно...
[18] Не дає Він мені й звести духа мого, бо мене насичає гіркотою.
[19] Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, хто посвідчить мені?
[20] Якщо б справедливим я був, то осудять мене мої уста, якщо я безневинний, то вчинять мене винуватим...
[21] Я невинний, проте своєї душі я не знаю, і не радий життям своїм я...
[22] Це одне, а тому я кажу: невинного як і лукавого Він вигубляє...
[23] Якщо нагло бич смерть заподіює, Він з проби невинних сміється...
[24] У руку безбожного дана земля, та Він лиця суддів її закриває... Як не Він, тоді хто?
[25] А дні мої стали швидкіші, як той скороход, повтікали, не бачили доброго,
[26] проминули, немов ті човни очеретяні, мов орел, що несеться на здобич...
[27] Якщо я скажу: Хай забуду своє нарікання, хай зміню я обличчя своє й підбадьорюся,
[28] то боюся всіх смутків своїх, і я знаю, що Ти не очистиш мене...
[29] Все одно буду я винуватий, то нащо надармо я мучитися буду?
[30] Коли б я умився сніговою водою, і почистив би лугом долоні свої,
[31] то й тоді Ти до гробу опустиш мене, і учинить бридким мене одіж моя...
[32] Бо Він не людина, як я, й Йому відповіді я не дам, і не підемо разом на суд,
[33] поміж нами нема посередника, що поклав би на нас на обох свою руку...
[34] Нехай забере Він від мене Свойого бича, Його ж страх хай мене не жахає,
[35] тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!...