[1] Хіба ти пізнав час народження скельних козиць? Хіба ти пильнував час мук породу лані?
[2] Чи на місяці лічиш, що сповнитись мусять, і відаєш час їх народження,
[3] коли приклякають вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів породу?
[4] Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відходять і більше до них не вертаються.
[5] Хто пустив осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пута,
[6] якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробування солону пустиню?
[7] Він сміється із галасу міста, не чує він крику погонича.
[8] Що знаходить по горах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
[9] Чи захоче служити тобі одноріг? Чи при яслах твоїх ночуватиме він?
[10] Чи ти однорога прив'яжеш до його борозни повороззям? Чи буде він боронувати за тобою долини?
[11] Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, і свою працю на нього попустиш?
[12] Чи повіриш йому, що він верне насіння твоє, і збере тобі тік?
[13] Крило струсеве радісно б'ється, чи ж крило це й пір'їна лелеки?
[14] Бо яйця свої він на землю кладе та в поросі їх вигріває,
[15] і забува, що нога може їх розчавити, а звір польовий може їх розтоптати.
[16] Він жорстокий відносно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаремна, того не боїться,
[17] бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
[18] А за часу надходу стрільців ударяє він крильми повітря, і сміється з коня та з його верхівця!
[19] Чи ти силу коневі даси, чи шию його ти зодягнеш у гриву?
[20] Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана? Величне іржання його страшелезне!
[21] Б'є ногою в долині та тішиться силою, іде він насупроти зброї,
[22] сміється з страху й не жахається, і не вертається з-перед меча,
[23] хоч дзвонить над ним сагайдак, вістря списове та ратище!
[24] Він із шаленістю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
[25] При кожному розі кричить він: І-га! і винюхує здалека бій, грім гетьманів та крик.
[26] Чи яструб літає твоєю премудрістю, на південь простягує крила свої?
[27] Чи з твойого наказу орел підіймається, і мостить кубло своє на висоті?
[28] На скелі замешкує він та ночує, на скельнім вершку та твердині,
[29] ізвідти визорює їжу, далеко вдивляються очі його,
[30] а його пташенята п'ють кров. Де ж забиті, там він.