[1] (40-25) Чи левіятана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром?
[2] (40-26) Чи очеретину вкладеш йому в ніздря, чи терниною щоку йому продіравиш?
[3] (40-27) Чи він буде багато благати тебе, чи буде тобі говорити лагідне?
[4] (40-28) Чи складе він умову з тобою, і ти візьмеш його за раба собі вічного?
[5] (40-29) Чи ним бавитись будеш, як птахом, і прив'яжеш його для дівчаток своїх?
[6] (40-30) Чи ним спільники торгуватимуть, чи поділять його між купців-хананеїв?
[7] (40-31) Чи шпильками проколиш ти шкіру його, а острогою риб'ячою його голову?
[8] (40-32) Поклади ж свою руку на нього, й згадай про війну, і більше того не чини!
[9] (41-1) Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.
[10] (41-2) Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
[11] (41-3) Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!
[12] (41-4) Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.
[13] (41-5) Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?
[14] (41-6) Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!
[15] (41-7) Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.
[16] (41-8) Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.
[17] (41-9) Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.
[18] (41-10) Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!
[19] (41-11) Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!
[20] (41-12) Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.
[21] (41-13) Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.
[22] (41-14) Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
[23] (41-15) М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.
[24] (41-16) Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!
[25] (41-17) Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.
[26] (41-18) Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.
[27] (41-19) За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!
[28] (41-20) Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.
[29] (41-21) Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.
[30] (41-22) Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.
[31] (41-23) Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.
[32] (41-24) Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.
[33] (41-25) Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
[34] (41-26) він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!