[1] Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!
[2] Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?
[3] Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?
[4] Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?
[5] Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,
[6] що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,
[7] хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?
[8] Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...
[9] Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.
[10] Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?
[11] Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
[12] Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
[13] А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:
[14] якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...
[15] Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...
[16] А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:
[17] поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...
[18] І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,
[19] як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...
[20] Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,
[21] поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,
[22] до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...