[1] А Йов відповів та й сказав:
[2] Справді, то ж ви тільки люди, і мудрість із вами помре!...
[3] Таж і я маю розум, як ви, я не нижчий від вас! І в кого немає такого, як це?
[4] Посміховищем став я для друга свого, я, що кликав до Бога, і Він мені відповідав, посміховищем став справедливий, невинний...
[5] Нещасливцю погорда, на думку спокійного, приготовлена для спотикання ноги!
[6] Спокійні намети грабіжників, і безпечність у тих, хто Бога гнівить, у того, хто ніби то Бога провадить рукою своєю.
[7] Але запитай хоч худобу і навчить тебе, і птаство небесне й тобі розповість.
[8] Або говори до землі й вона вивчить тебе, і розкажуть тобі риби морські.
[9] Хто б із цього всього не пізнав, що Господня рука це вчинила?
[10] Що в Нього в руці душа всього живого й дух кожного людського тіла?
[11] Чи ж не ухо слова розбирає, піднебіння ж смакує для себе поживу?
[12] Мудрість у старших, бо довгість днів розум.
[13] Мудрість та сила у Нього, Його рада та розум.
[14] Ось Він зруйнує й не буде воно відбудоване, замкне чоловіка й не буде він випущений.
[15] Ось Він стримає води і висохнуть, Він їх пустить то землю вони перевернуть.
[16] В Нього сила та задум, у Нього заблуджений і той, хто призводить до блуду.
[17] Він уводить у помилку радників, і обезумлює суддів,
[18] Він розв'язує пута царів і приперізує пояса на їхні стегна.
[19] Він провадить священиків босо, і потужних повалює,
[20] Він надійним уста відіймає й забирає від старших розумність.
[21] На достойників ллє Він погорду, а пояса можним ослаблює.
[22] Відкриває Він речі глибокі із темряви, а темне провадить на світло.
[23] Він робить народи потужними й знову їх нищить, Він народи поширює, й потім виводить в неволю.
[24] Відіймає Він розум в народніх голів на землі та блукати їх змушує по бездорожній пустелі,
[25] вони ходять навпомацки в темряві темній, і Він упроваджує їх в блуканину, мов п'яного!