[1] А Йов відповів та й сказав:
[2] Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви!
[3] Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?
[4] І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,
[5] устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
[6] Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?
[7] Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,
[8] і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє!
[9] Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене...
[10] Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:
[11] Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене...
[12] Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
[13] Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю...
[14] Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач...
[15] Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову...
[16] Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,
[17] хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!
[18] Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого,
[19] бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті...
[20] Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить,
[21] і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його,
[22] бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь...