[1] Отож, і від цього тремтить моє серце і зрушилось з місця свого.
[2] Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його,
[3] його Він пускає попід усім небом, а світло Своє аж на кінці землі.
[4] За Ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величности, і його Він не стримує, почується голос Його.
[5] Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла, яких не розуміємо ми.
[6] До снігу говорить Він: Падай на землю! а дощеві та зливі: Будьте сильні!
[7] Він руку печатає кожній людині, щоб пізнали всі люди про діло Його.
[8] І звір входить у сховище, і живе в своїх лігвищах.
[9] Із кімнати південної буря приходить, а з вітру північного холод.
[10] Від Божого подиху лід повстає, і водна широкість тужавіє.
[11] Також Він обтяжує вільгістю тучу, і світло своє розпорошує хмара,
[12] і вона по околицях ходить та блукає за Його проводом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселенної,
[13] він наводить її чи на кару для краю Свого, чи на милість.
[14] Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чуда!
[15] Чи ти знаєш, що Бог накладає на них, і заяснює світло із хмари Своєї?
[16] Чи ти знаєш, як носиться хмара в повітрі, про чуда Того, Який має безвадне знання,
[17] ти, що шати твої стають теплі, як стишується земля з полудня?
[18] Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну, немов дзеркало лите?
[19] Навчи нас, що скажем Йому? Через темність ми не впорядкуємо слова.
[20] Чи Йому оповісться, що буду казати? Чи зміг хто сказати, що Він знищений буде?
[21] І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер перейде і вичистить їх.
[22] Із півночі приходить воно, немов золото те, та над Богом величність страшна.
[23] Всемогутній, Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить нікого судом та великою правдою.
[24] Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросердих не дивиться Він.