[1] А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
[2] Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
[3] Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
[4] рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
[5] Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
[6] так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
[7] ревіли вони між кущами, збирались під терням,
[8] сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
[9] А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...
[10] Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
[11] бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...
[12] По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...
[13] Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,
[14] немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...
[15] Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...
[16] А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
[17] Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...
[18] З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
[19] Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
[20] Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...
[21] Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...
[22] На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
[23] Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...
[24] Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
[25] Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
[26] Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...
[27] Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
[28] ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...
[29] Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,
[30] моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...
[31] І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...