[1] І заговорив шух'янин Білдад та й сказав:
[2] Аж доки ти будеш таке теревенити? І доки слова твоїх уст будуть вітром бурхливим?
[3] Чи Бог скривлює суд, і хіба Всемогутній викривлює правду?
[4] Якщо твої діти згрішили Йому, то Він їх віддав в руку їх беззаконня!
[5] Якщо ти звертатися будеш до Бога, і будеш благати Всемогутнього,
[6] якщо чистий ти та безневинний, то тепер Він тобі Свою милість пробудить, і наповнить оселю твою справедливістю,
[7] і хоч твій початок нужденний, але твій кінець буде вельми великий!
[8] Поспитай в покоління давнішого, і міцно збагни батьків їхніх,
[9] бо ми ж учорашні, й нічого не знаєм, бо тінь наші дні на землі,
[10] отож вони навчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойого слова подадуть:
[11] Чи папірус росте без болота? Чи росте очерет без води?
[12] Він іще в доспіванні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіляку траву:
[13] отакі то дороги всіх тих, хто забуває про Бога! І згине надія безбожного,
[14] бо його сподівання як те павутиння, і як дім павуків його певність...
[15] На свій дім опирається, та не встоїть, тримається міцно за нього, й не вдержиться він...
[16] Він зеленіє на сонці, й галузки його випинаються понад садка його,
[17] на купі каміння сплелося коріння його, воно між каміння вросло:
[18] Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його: тебе я не бачило!...
[19] Така радість дороги його, а з пороху інші ростуть.
[20] Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за руку злочинців,
[21] аж наповнить уста твої сміхом, а губи твої криком радости...
[22] Твої ненависники в сором зодягнуться, і намету безбожних не буде!