[1] Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...
[2] Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...
[3] Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?
[4] Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.
[5] Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,
[6] Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...
[7] З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...
[8] Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.
[9] І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.
[10] Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...
[11] Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,
[12] вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!
[13] Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...
[14] До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...
[15] Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?
[16] До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...