[1] Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися?
[2] Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному!
[3] Я бачив безумного, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла...
[4] Від спасіння далекі сини його, вони без рятунку почавлені будуть у брамі!
[5] Його жниво голодний поїсть, і з-між терну його забере, і спрагнені ось поковтають маєток його!
[6] Бо нещастя виходить не з пороху, а горе росте не з землі,
[7] бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти...
[8] А я б удавався до Бога, і на Бога б поклав свою справу,
[9] Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа,
[10] бо Він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає Він воду,
[11] щоб поставить низьких на високе, і зміцнити спасіння засмучених.
[12] Він розвіює задуми хитрих, і не виконують плану їх руки,
[13] Він мудрих лукавством їх ловить, і рада крутійська марною стає,
[14] вдень знаходять вони темноту, а в полудень мацають, мов уночі!...
[15] І Він від меча урятовує бідного, а з міцної руки бідаря,
[16] і стається надія нужденному, і замкнула уста свої кривда!
[17] Тож блаженна людина, яку Бог картає, і ти не цурайсь Всемогутнього кари:
[18] Бо Він рану завдасть і перев'яже, Він ламає й вигоюють руки Його!
[19] В шістьох лихах спасає тебе, а в сімох не діткне тебе зло:
[20] Викупляє тебе Він від смерти за голоду, а в бою з рук меча.
[21] Як бич язика запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як прийде вона.
[22] З насилля та з голоду будеш сміятись, а земної звірини не бійся.
[23] Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою.
[24] І довідаєшся, що намет твій спокійний, і переглянеш домівку свою, і не знайдеш у ній недостатку.
[25] І довідаєшся, що численне насіння твоє, а нащадки твої як трава на землі!
[26] І в дозрілому віці до гробу ти зійдеш, як збіжжя доспіле ввіходить до клуні за часу свого!
[27] Отож, дослідили ми це й воно так, послухай цього, й зрозумій собі все!