[1] Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,
[2] бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,
[3] прив'яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!
[4] На мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений!
[5] щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м'якенькі слова.
[6] Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,
[7] і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,
[8] проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
[9] коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.
[10] Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,
[11] галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:
[12] раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона...
[13] І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:
[14] У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!
[15] Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!
[16] Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,
[17] постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...
[18] Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!
[19] Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:
[20] вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...
[21] Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,
[22] він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,
[23] як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...
[24] А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:
[25] Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,
[26] бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!
[27] Її дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат...