[1] Мій сину, якщо поручився ти за свого ближнього, дав руку свою за чужого,
[2] ти попався до пастки з-за слів своїх уст, схоплений ти із-за слів своїх уст!
[3] Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого ближнього: іди, впади в порох, і на ближніх своїх напирай,
[4] не дай сну своїм очам, і дрімання повікам своїм,
[5] рятуйся, як серна, з руки, і як птах із руки птахолова!
[6] Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудрій:
[7] нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя;
[8] вона заготовлює літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу.
[9] Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш?
[10] Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати,
[11] і прийде, немов волоцюга, твоя незаможність, і злидні твої, як озброєний муж!...
[12] Людина нікчемна, чоловік злочинний, він ходить з лукавими устами,
[13] він моргає очима своїми, шургає своїми ногами, знаки подає пальцями своїми,
[14] в його серці лукавство виорює зло кожночасно, сварки розсіває,
[15] тому нагло приходить погибіль його, буде раптом побитий і ліку нема!
[16] Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім то гидота душі Його:
[17] очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну ллють,
[18] серце, що плекає злочинні думки, ноги, що сквапно біжать на лихе,
[19] свідок брехливий, що брехні роздмухує, і хто розсіває сварки між братів!
[20] Стережи, сину мій, заповідь батька свого, і не відкидай науки матері своєї!
[21] Прив'яжи їх на серці своєму назавжди, повісь їх на шиї своїй!
[22] Вона буде провадити тебе у ході, стерегтиме тебе, коли будеш лежати, а пробудишся мовити буде до тебе!
[23] Бо заповідь Божа світильник, а наука то світло, дорога ж життя то навчальні картання,
[24] щоб тебе стерегти від злосливої жінки, від облесливого язика чужинки.
[25] Не жадай її вроди у серці своїм, і тебе хай не візьме своїми повіками,
[26] бо вартість розпусної жінки то боханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну...
[27] Чи візьме людина огонь на лоно своє, і одіж її не згорить?
[28] Чи буде людина ходити по вугіллю розпаленому, і не попаляться ноги її?
[29] Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде некараним кожен, хто доторкнеться до неї!
[30] Не погорджують злодієм, якщо він украде, щоб рятувати життя своє, коли він голодує,
[31] та як буде він знайдений, всемеро він відшкодує, віддасть все майно свого дому!
[32] Хто чинить перелюб, не має той розуму, він знищує душу свою,
[33] побої та сором він знайде, а ганьба його не зітреться,
[34] бо заздрощі лютість мужчини, і не змилосердиться він у день помсти:
[35] він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гостинця прибільшиш!