[1] І оце Соломонові приповісті, що зібрали люди Єзекії, Юдиного царя.
[2] Слава Божа щоб справу сховати, а слава царів щоб розвідати справу.
[3] Небо високістю, і земля глибиною, і серце царів недослідимі.
[4] Як відкинути жужель від срібла, то золотареві виходить посудина,
[5] коли віддалити безбожного з-перед обличчя царевого, то справедливістю міцно поставиться трон його.
[6] Перед царем не пишайся, а на місці великих не стій,
[7] бо ліпше, як скажуть тобі: Ходи вище сюди! аніж тебе знизити перед шляхетним, що бачили очі твої.
[8] Не спішися ставати до позову, бо що будеш робити в кінці його, як тебе засоромить твій ближній?
[9] Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємниці іншого,
[10] щоб тебе не образив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмова твоя.
[11] Золоті яблука на срібнім тарелі це слово, проказане часу свого.
[12] Золотая сережка й оздоба зо щирого золота це мудрий картач для уважного уха.
[13] Немов снігова прохолода в день жнив посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживляє.
[14] Хмари та вітер, а немає дощу це людина, що чваниться даром, та його не дає.
[15] Володар зм'якшується терпеливістю, а м'якенький язик ломить кістку.
[16] Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки досить тобі, щоб ним не пересититися та не звернути.
[17] Здержуй ногу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переситивсь, і не зненавидів тебе.
[18] Молот, і меч, і гостра стріла, людина, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий.
[19] Гнилий зуб та кульгава нога це надія на зрадливого радника в день твого утиску.
[20] Що здіймати одежу холодного дня, що лити оцет на соду, це співати пісні серцю засмученому.
[21] Якщо голодує твій ворог нагодуй його хлібом, а як спрагнений він водою напій ти його,
[22] бо цим пригортаєш ти жар на його голову, і Господь надолужить тобі!
[23] Вітер північний народжує дощ, а таємний язик сердите обличчя.
[24] Ліпше жити в куті на даху, ніж з сварливою жінкою в спільному домі.
[25] Добра звістка з далекого краю це холодна водиця на спрагнену душу.
[26] Джерело скаламучене чи зіпсутий потік це праведний, що схиляється перед безбожним.
[27] Їсти меду багато не добре, так досліджувати власну славу неслава.
[28] Людина, що стриму немає для духу свого, це зруйноване місто без муру.