[1] Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?
[2] Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця:
[3] Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!
[4] Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!
[5] Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді:
[6] Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою.
[7] Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.
[8] Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!
[9] Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський...
[10] А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі:
[11] Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!
[12] Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється!