[1] Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу!
[2] Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немов би завісу.
[3] Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових!
[4] Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь за Своїх слуг.
[5] Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась,
[6] безоднею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над горами,
[7] від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона,
[8] виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї.
[9] Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити.
[10] Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами,
[11] напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою.
[12] Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок.
[13] Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься.
[14] Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі,
[15] і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє.
[16] Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив,
[17] що там кубляться птахи, бузько, кипариси мешкання його.
[18] Гори високі для диких козиць, скелі сховище скельним звіринам.
[19] і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід.
[20] Темноту Ти наводиш і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна,
[21] ричать левчуки за здобичею та шукають від Бога своєї поживи.
[22] Сонце ж засвітить вони повтікають, та й кладуться по норах своїх.
[23] Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора.
[24] Які то численні діла Твої, Господи, Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!
[25] Ось море велике й розлогошироке, там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика!
[26] Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі.
[27] Вони всі чекають Тебе, щоб Ти часу свого поживу їм дав.
[28] Даєш їм збирають вони, руку Свою розкриваєш добром насичаються.
[29] Ховаєш обличчя Своє то вони перелякані, забираєш їм духа вмирають вони, та й вертаються до свого пороху.
[30] Посилаєш Ти духа Свого вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі.
[31] Нехай буде слава Господня навіки, хай ділами Своїми радіє Господь!
[32] Він погляне на землю й вона затремтить, доторкнеться до гір і димують вони!
[33] Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу!
[34] Буде приємна Йому моя мова, я Господом буду радіти!
[35] Нехай згинуть грішні з землі, а безбожні немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілуя!