[1] І на другий бік моря вони прибули, до землі Гадаринської.
[2] І як вийшов Він із човна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних печер, що мав духа нечистого.
[3] Він мешкання мав у гробах, і ніхто й ланцюгами зв'язати не міг його,
[4] бо часто кайданами та ланцюгами в'язали його, але він розривав ланцюги та кайдани торощив, і ніхто не міг угамувати його.
[5] І він повсякчас перебував день і ніч у гробах та в горах, і кричав, і бився об каміння...
[6] А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, і вклонився Йому,
[7] і закричав гучним голосом, кажучи: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене!
[8] Бо сказав Він йому: Вийди, душе нечистий, із людини!
[9] І запитав Він його: Як тобі на ім'я? А той відповів: Леґіон мені ймення багато бо нас.
[10] І він Його дуже просив, щоб їх не висилав із тієї землі.
[11] Пасся ж там на горі гурт великий свиней.
[12] І просилися демони, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб у них ми ввійшли.
[13] І дозволив Він їм. І повиходили духи нечисті, і в свиней увійшли. І гурт кинувся з кручі до моря, а було зо дві тисячі їх і вони потопилися в морі...
[14] А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повиходили люди побачити, що сталось.
[15] І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіона, убраний сидів, і при умі, і полякались вони...
[16] Самовидці ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней.
[17] І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього краю.
[18] А як Він сів до човна, то біснуватий став просити Його, щоб залишитися з Ним.
[19] Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою!
[20] І пішов він та в Десятимісті зачав проповідувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались!
[21] І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем.
[22] І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,
[23] і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!...
[24] І пішов Він із ним. За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.
[25] А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була,
[26] що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,
[27] як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його...
[28] Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю...
[29] І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!
[30] І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі?
[31] І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене?
[32] А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.
[33] І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла...
[34] А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!
[35] Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?...
[36] А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй!
[37] І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.
[38] І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили.
[39] А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить!
[40] І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.
[41] І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: Таліта, кумі що значить: Дівчатко, кажу тобі встань!
[42] І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!...
[43] А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.