[1] І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато народу, так що Сам Він до човна на морі ввійшов і сидів, а народ увесь був на землі покрай моря.
[2] І багато навчав Він їх притчами, і в науці Своїй їм казав:
[3] Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти.
[4] І як сіяв, упало зерно одне край дороги, і налетіли пташки, і його повидзьобували.
[5] Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, де не мало багато землі, і негайно зійшло, бо земля неглибока була;
[6] а як сонце зійшло то зів'яло, і, коріння не мавши, усохло.
[7] А інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив, і плоду воно не дало.
[8] Інше ж упало на добрую землю, і дало плід, що посходив і ріс; і видало втридцятеро, у шістдесят і в сто раз.
[9] І сказав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
[10] І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу.
[11] І Він їм відповів: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах,
[12] щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм!
[13] І Він їх запитав: Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!
[14] Сіяч сіє слово.
[15] А котрі край дороги, де сіється слово, це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.
[16] Так само й посіяні на кам'янистому ґрунті, вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,
[17] та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз.
[18] А між терен посіяне, це ті, що слухають слово,
[19] але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає.
[20] А посіяне в добрую землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз.
[21] І сказав Він до них: Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на свічнику?
[22] Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв.
[23] Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
[24] І сказав Він до них: Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам, і додадуть вам.
[25] Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.
[26] І сказав Він: Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння,
[27] і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.
[28] Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі.
[29] А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива.
[30] І сказав Він: До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представим його?
[31] Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння.
[32] Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне.
[33] І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.
[34] І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.
[35] І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік.
[36] І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним.
[37] І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!
[38] А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?...
[39] Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала...
[40] І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?
[41] А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?