[1] За два ж дні була Пасха й Опрісноки. А первосвященики й книжники стали шукати, як би підступом взяти Його та забити.
[2] Вони говорили: Та не в свято, щоб бува колотнеча в народі не сталась.
[3] Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, алябастрову пляшечку маючи щирого нардового дуже цінного мира. І розбила вона алябастрову пляшечку, і вилила миро на голову Йому!
[4] А дехто обурювались між собою й казали: Нащо таке марнотратство на миро?
[5] Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати. І нарікали на неї.
[6] Ісус же сказав: Залишіть її! Чого прикрість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені.
[7] Бо вбогих ви маєте завжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, Мене ж не постійно ви маєте.
[8] Що могла, те зробила вона: заздалегідь намастила Моє тіло на похорон...
[9] Поправді кажу вам: де тільки ця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!
[10] Юда ж Іскаріотський, один із Дванадцятьох, подався до первосвящеників, щоб їм Його видати.
[11] А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібняків за те дати. І він став вишукувати, як би слушного часу їм видати Його.
[12] А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: Куди хочеш, щоб пішли й приготували ми Тобі пасху спожити?
[13] І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що нестиме в глекові воду, то йдіть за ним.
[14] І там, куди він увійде, скажіть до господаря дому: Учитель питає: Де кімната Моя, в якій Я споживу зо Своїми учнями пасху?
[15] І він вам покаже великую горницю, вистелену та готову: там приготуйте для нас.
[16] І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, і зачали вони пасху готувати.
[17] А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма.
[18] І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживає зо Мною, видасть Мене...
[19] Вони зачали сумувати, і один по одному питати Його: Чи не я?
[20] А Він їм сказав: Один із Дванадцятьох, що в миску мачає зо Мною...
[21] Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!...
[22] Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє!
[23] І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі.
[24] І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається.
[25] Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім!
[26] А коли відспівали вони, на гору Оливну пішли.
[27] Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви спокуситесь ночі цієї, як написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці!
[28] По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї.
[29] І відізвався до Нього Петро: Хоч спокусяться й усі, та не я!
[30] Ісус же йому відказав: Поправді кажу тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень двічі, відречешся ти тричі від Мене!
[31] А він ще сильніш запевняв: Коли б мені й умерти з Тобою, я не відречуся Тебе! Так же само сказали й усі...
[32] І приходять вони до місцевости, на ім'я Гефсиманія, і каже Він учням Своїм: Посидьте ви тут, поки Я помолюся.
[33] І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити...
[34] І сказав Він до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте!
[35] І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година.
[36] І благав Він: Авва-Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!... А проте, не чого хочу Я, але чого Ти...
[37] І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнувати?
[38] Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, бадьорий бо дух, але немічне тіло!
[39] І знову пішов і молився, те саме промовивши слово.
[40] А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були. І не знали вони, що Йому відказати...
[41] І вернувсь Він утретє, та й каже до них: Ви ще далі спите й спочиваєте? Скінчено, надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Людський!...
[42] Уставайте, ходім, ось наблизивсь Мій зрадник...
[43] І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люди з мечами та киями від первосвящеників, і книжників, і старших.
[44] А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого я поцілую, то Він, беріть Його, і обережно ведіть.
[45] І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: Учителю! І поцілував Його...
[46] Вони ж руки свої наклали на Нього, і схопили Його.
[47] А один із тих, що стояли навколо, меча вихопив та й рубонув раба первосвященика, і відтяв йому вухо.
[48] А Ісус їм промовив у відповідь: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене.
[49] Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, і Мене не взяли ви. Але, щоб збулися Писання.
[50] Тоді всі полишили Його й повтікали...
[51] Один же юнак, по нагому загорнений у покривало, ішов услід за Ним. І хапають його.
[52] Але він, покривало покинувши, утік нагий.
[53] А Ісуса вони повели до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники.
[54] Петро ж здалека йшов услід за Ним до середини двору первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні.
[55] А первосвященики та ввесь синедріон шукали посвідчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, і не знаходили.
[56] Бо багато-хто свідчив фальшиво на Нього, але не було згідних свідчень.
[57] Тоді деякі встали, і кривосвідчили супроти Нього й казали:
[58] Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотворний, і за три дні збудую інший, нерукотворний.
[59] Але й так не було їхнє свідчення згідне.
[60] Тоді встав насередині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: Ти нічого не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?
[61] Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізнову спитав Його, до Нього говорячи: Чи Христос Ти, Син Благословенного?
[62] А Ісус відказав: Я! І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!
[63] Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: На що нам ще свідки потрібні?
[64] Ви чули цю богозневагу. Як вам здається? Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен...
[65] Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: Пророкуй! Служба теж Його била по щоках...
[66] А коли Петро був на подвір'ї надолі, приходить одна із служниць первосвященика,
[67] і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: І ти був із Ісусом Назарянином!
[68] Він же відрікся, говорячи: Не відаю, і не розумію, що кажеш... І вийшов назовні, на переддвір'я. І заспівав тоді півень.
[69] Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити приявним: Цей із них!
[70] І він знову відрікся. Незабаром же знов говорили приявні Петрові: Поправді, ти з них, бо ти галілеянин. Та й мова твоя така сама.
[71] А він став клястись та божитись: Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!
[72] І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: Перше ніж заспіває півень двічі, відречешся ти тричі від Мене. І кинувся він, та й плакати став...