[1] А коли настав ранок, усі первосвященики й старші народу зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть.
[2] І, зв'язавши Його, повели, та й Понтію Пилату намісникові віддали.
[3] Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібняків первосвященикам і старшим,
[4] та й сказав: Я згрішив, невинну кров видавши. Вони ж відказали: А нам що до того? Дивись собі сам...
[5] І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, та й повісився...
[6] А первосвященики, як взяли срібняки, то сказали: Цього не годиться покласти до сховку церковного, це ж бо заплата за кров.
[7] А порадившись, купили на них поле ганчарське, щоб мандрівників ховати,
[8] чому й зветься те поле полем крови аж до сьогодні.
[9] Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія, промовляючи: І взяли вони тридцять срібняків, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві,
[10] і дали їх за поле ганчарське, як Господь наказав був мені.
[11] Ісус же став перед намісником. І намісник Його запитав і сказав: Чи Ти Цар Юдейський? Ісус же йому відказав: Ти кажеш.
[12] Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував.
[13] Тоді каже до Нього Пилат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують?
[14] А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований.
[15] Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в'язня одного, котрого хотіли вони.
[16] Був тоді в'язень відомий, що звався Варавва.
[17] І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?
[18] Бо він знав, що Його через заздрощі видали.
[19] Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього...
[20] А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти.
[21] Намісник тоді відповів і сказав їм: Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив? Вони ж відказали: Варавву.
[22] Пилат каже до них: А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос? Усі закричали: Нехай розп'ятий буде!...
[23] А намісник спитав: Яке ж зло Він зробив? Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: Нехай розп'ятий буде!
[24] І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: Я невинний у крові Його! Самі ви побачите...
[25] А ввесь народ відповів і сказав: На нас Його кров і на наших дітей!...
[26] Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп'ятий був.
[27] Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ.
[28] І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього.
[29] І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський!
[30] І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били...
[31] А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп'яття.
[32] А виходячи, стріли одного кірінеянина, Симон на ймення, його змусили нести для Нього хреста.
[33] І, прибувши на місце, що зветься Голгофа, цебто сказати Череповище,
[34] дали Йому пити вина, із гіркотою змішаного, та, покуштувавши, Він пити не схотів.
[35] А розп'явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба.
[36] І, посідавши, стерегли Його там.
[37] І напис провини Його помістили над Його головою: Це Ісус, Цар Юдейський.
[38] Тоді розп'ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч.
[39] А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали,
[40] і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!
[41] Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили:
[42] Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому!
[43] Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий...
[44] Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп'яті.
[45] А від години шостої аж до години дев'ятої темрява сталась по цілій землі!
[46] А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...
[47] Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю.
[48] А один із них зараз побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав Йому пити.
[49] Інші казали: Чекай но, побачмо, чи прийде Ілля визволяти Його.
[50] А Ісус знову голосом гучним іскрикнув, і духа віддав...
[51] І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі,
[52] і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих,
[53] а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із'явились.
[54] А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий!
[55] Було там багато й жінок, що дивилися здалека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуговували.
[56] Між ними була Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йосипа, і мати синів Зеведеєвих.
[57] А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Ариматеї, на ім'я Йосип, що й сам був навчався в Ісуса.
[58] Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати.
[59] І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його плащаницею чистою,
[60] і поклав його в гробі новому своїм, що був висік у скелі. До дверей гробових привалив він великого каменя, та й відійшов.
[61] Була ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насупроти гробу.
[62] А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї,
[63] і сказали: Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну.
[64] Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу...
[65] Відказав їм Пилат: Сторожу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте.
[66] І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили.