[1] А коли промовляли вони до народу оце, до них приступили священики, і влада сторожі храму й саддукеї,
[2] обурюючись, що навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих.
[3] І руки наклали на них, і до в'язниці всадили до ранку, бо вже вечір настав був.
[4] І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таких було тисяч із п'ять.
[5] І сталось, що ранком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники,
[6] і Анна первосвященик, і Кайяфа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого.
[7] І, поставивши їх посередині, запиталися: Якою ви силою чи яким ви ім'ям те робили?
[8] Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: Начальники люду та старшини Ізраїлеві!
[9] Як сьогодні беруть нас на допит про те добродійство недужій людині, як вона вздоровлена,
[10] нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім'ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп'яли ви, то Його воскресив Бог із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий!
[11] Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним!
[12] І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали.
[13] А бачивши сміливість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди обидва невчені та прості, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були.
[14] Та бачивши, що вздоровлений чоловік стоїть з ними, нічого навпроти сказати не могли.
[15] І, звелівши їм вийти із синедріону, зачали радитися між собою,
[16] говорячи: Що робити нам із цими людьми? Бож усім мешканцям Єрусалиму відомо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити.
[17] Та щоб більш не поширювалось це в народі, то з погрозою заборонімо їм, щоб нікому з людей вони не говорили про Це Ім'я.
[18] І, закликавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Ймення.
[19] І відповіли їм Петро та Іван, та й сказали: Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?
[20] Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!
[21] А вони пригрозили їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічого, щоб їх покарати, через людей, бо всі славили Бога за теє, що сталось.
[22] Бо років більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоровлення.
[23] Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули й сповістили, про що первосвященики й старші до них говорили.
[24] Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога піднесли й промовили: Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!
[25] Ти устами Давида, Свого слуги, отця нашого, сказав Духом Святим: Чого люди бунтуються, а народи задумують марне?
[26] Повстають царі земні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його.
[27] Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим,
[28] учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося.
[29] І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати,
[30] коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоровлення, і щоб знамена та чуда чинились Ім'ям Твого Святого Отрока Ісуса.
[31] Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!
[32] А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було.
[33] І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!
[34] Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили,
[35] та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав.
[36] Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин,
[37] мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів.