[1] І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім'я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
[2] Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.
[3] Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.
[4] Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.
[5] А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.
[6] А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.
[7] Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
[8] Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.
[9] І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!
[10] Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.
[11] Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,
[12] звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.
[13] Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
[14] Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
[15] А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас.
[16] І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
[17] Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!
[18] І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім'я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов.
[19] А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.
[20] Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
[21] і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.
[22] І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
[23] І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.
[24] Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди.
[25] А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх.
[26] І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали...
[27] Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'язнені.
[28] А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!
[29] Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
[30] І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?
[31] А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.
[32] І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
[33] І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.
[34] І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
[35] А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!
[36] І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!
[37] А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!
[38] Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.
[39] І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
[40] І, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.