[1] Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом,
[2] бо закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха й смерти.
[3] Бо що було неможливе для Закону, у чому був він безсилий тілом, Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі,
[4] щоб виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом.
[5] Бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне, а хто за духом про духовне.
[6] Бо думка тілесна то смерть, а думка духовна життя та мир,
[7] думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може.
[8] І ті, хто ходить за тілом, не можуть догодити Богові.
[9] А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його.
[10] А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність.
[11] А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.
[12] Тому то, браття, ми не боржники тіла, щоб жити за тілом;
[13] бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити.
[14] Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;
[15] бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче!
[16] Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі.
[17] А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись.
[18] Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас.
[19] Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих,
[20] бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії,
[21] що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.
[22] Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі.
[23] Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.
[24] Надією бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся?
[25] А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю.
[26] Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями.
[27] А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих.
[28] І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.
[29] Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами.
[30] А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив.
[31] Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?
[32] Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?
[33] Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує.
[34] Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас.
[35] Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?
[36] Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення.
[37] Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив.
[38] Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,
[39] ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!