[1] Горе тобі, що пустошиш, хоч сам не спустошений, тобі, що грабуєш, хоч тебе й не грабовано! Коли ти пустошити скінчиш, опустошений будеш, коли грабувати скінчиш, тебе пограбують...
[2] Господи, змилуйсь над нами, на Тебе надіємось ми! Будь їхнім раменом щоранку та в час утиску нашим спасінням!
[3] Від сильного голосу Твого народи втікатимуть, від Твого вивищення розпорошаться люди.
[4] І ваша здобич збереться, як збирають тих коників, як літає ота сарана, так кидатись будуть на неї.
[5] Величний Господь, бо на височині пробуває; Він наповнив Сіон правосуддям та правдою.
[6] І буде безпека за часу твого, щедрота спасіння, мудрости та пізнання. Страх Господній буде він скарбом його.
[7] Тож по вулицях їхні хоробрі кричать, гірко плачуть провісники миру.
[8] Биті дороги порожніми стали, нема мандрівця на дорозі! Він зламав заповіта, зневажив міста, злегковажив людину...
[9] Сумує та слабне земля, засоромився й в'яне Ливан, став Сарон немов пуща, Башан та Кармел своє листя зронили...
[10] Нині воскресну, говорить Господь, нині прославлюсь, нині буду вознесений!
[11] Заваготієте сіном, стерню ви породите; дух ваш огонь, який вас пожере...
[12] І стануть народи за місце паління вапна, за тернину потяту, і будуть огнем вони спалені...
[13] Почуйте, далекі, що Я був зробив, і пізнайте, близькі, Мою силу!
[14] Затривожились грішні в Сіоні, і трепет безбожних обняв... Хто з нас мешкатиме при жерущім огні? Хто з нас мешкати буде при вічному огнищіу?
[15] Хто ходить у правді й говорить правдиве, хто бридиться зиском насилля, хто долоні свої випорожнює, щоб хабара не тримати, хто ухо своє затикає, щоб не чути про кровопролиття, і зажмурює очі свої, щоб не бачити зла,
[16] той перебуватиме на високостях, скельні твердині його недоступна оселя, його хліб буде даний йому, вода йому завжди запевнена!
[17] Твої очі побачать Царя в Його пишній красі, будуть бачити землю далеку.
[18] Твоє серце роздумувати буде про страх: Де Той, Хто рахує? Де Той, Хто все важить? Де Той, Хто обчислює башти?
[19] Уже не побачиш народу зухвалого, народу глибокомовного, якого не можна було б розібрати, незрозумілоязикого, якого не можна було б зрозуміти.
[20] Подивись на Сіон, на місто наших святкових зібрань, очі твої вгледять Єрусалим, мешкання спокійне, скинію ту незрушиму, кілля її не порушаться ввік, а всі шнури її не порвуться.
[21] Бо величний Господь для нас тільки отам, місце потоків й просторих річок, не ходить по ньому весловий байдак, і міцний корабель не перейде його.
[22] Бо Господь наш суддя, Господь законодавець для нас, Господь то наш цар, і Він нас спасе!
[23] Опустилися шнури твої, не зміцняють підвалини щогли своєї, вітрил не натягують. Тоді будуть ділити награбовану здобич, і навіть криві грабуватимуть.
[24] І не скаже мешканець Я хворий! І прощені будуть провини народу, що в ньому живе.