[1] Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься.
[2] А первосвященики й книжники стали шукати, як би вбити Його, та боялись народу...
[3] Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох.
[4] І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його.
[5] Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків.
[6] І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу...
[7] І настав день Опрісноків, коли пасху приносити в жертву належало.
[8] І послав Він Петра та Івана, говорячи: Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили ми.
[9] А вони запитали Його: Де Ти хочеш, щоб ми приготували?
[10] А Він їм відказав: Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, ідіть за ним аж до дому, куди він увійде.
[11] І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: Де кімната, в якій споживу зо Своїми учнями пасху?
[12] І він вам покаже велику горницю вистелену: там приготуйте.
[13] І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, і зачали там готувати пасху.
[14] А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним.
[15] І промовив до них: Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму.
[16] Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона.
[17] Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: Візьміть її, і поділіть між собою.
[18] Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде.
[19] Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!
[20] По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.
[21] Та однак, за столом ось зо Мною рука Мого зрадника.
[22] Бо Син Людський іде, як призначено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!
[23] А вони почали між собою питати, котрий з них мав би це вчинити?
[24] І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.
[25] Він же промовив до них: Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться.
[26] Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець.
[27] Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець.
[28] Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх,
[29] і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів,
[30] щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих.
[31] І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю.
[32] Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!
[33] А той відказав Йому: Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!
[34] Він же прорік: Говорю тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене...
[35] І Він їм сказав: Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, чи вам бракувало чого? Вони ж відказали: Нічого.
[36] А тепер каже їм хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.
[37] Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: До злочинців Його зараховано. Бо те, що про Мене, виконується.
[38] І сказали вони: Господи, ось тут два мечі. А Він їм відказав: Досить!
[39] І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.
[40] А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу.
[41] А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився,
[42] благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!...
[43] І Ангол із неба з'явився до Нього, і додавав Йому сили.
[44] А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю...
[45] І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби...
[46] І промовив до них: Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!
[47] І, коли Він іще говорив, ось народ з'явився, і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!
[48] Ісус же промовив до нього: Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?
[49] А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: Господи, чи мечем нам не вдарити?
[50] І, один із них рубонув раба первосвященикового, та й відтяв праве вухо йому.
[51] Та Ісус відізвався й сказав: Лишіть, уже досить! І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його.
[52] А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями...
[53] Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви...
[54] А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідкома.
[55] Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.
[56] А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: І цей був із Ним!
[57] І відрікся від Нього він, твердячи: Не знаю я, жінко, Його!
[58] Незабаром же другий побачив його та й сказав: І ти від отих. А Петро відказав: Ні, чоловіче!...
[59] І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: Поправді, і цей був із Ним, бо він галілеянин.
[60] А Петро відказав: Чоловіче, не відаю, про що ти говориш... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.
[61] І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене.
[62] І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!
[63] А люди, які ув'язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.
[64] І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: Пророкуй, хто то вдарив Тебе?
[65] І багато інших богозневаг говорили на Нього вони...
[66] А коли настав день, то зібралися старші народу, первосвященики й книжники, і повели Його в синедріон свій,
[67] і казали: Коли Ти Христос, скажи нам. А Він їм відповів: Коли Я вам скажу, не повірите ви.
[68] А коли й поспитаю вас Я, не дасте Мені відповіді.
[69] Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої!
[70] Тоді всі запитали: То Ти Божий Син? А Він їм відповів: Самі кажете ви, що то Я...
[71] А вони відказали: Нащо потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!