[1] Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його.
[2] Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: Приймає Він грішників та з ними їсть.
[3] А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:
[4] Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?
[5] А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє.
[6] І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену.
[7] Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!...
[8] Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде?
[9] А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!
[10] Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається.
[11] І Він оповів: У чоловіка одного було два сини.
[12] І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток.
[13] А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.
[14] А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати.
[15] І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней.
[16] І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.
[17] Тоді він спам'ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!
[18] Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе...
[19] Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...
[20] І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!
[21] І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...
[22] А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги.
[23] Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти,
[24] бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони.
[25] А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці.
[26] І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке?
[27] А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв.
[28] І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.
[29] А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я...
[30] Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване...
[31] І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє!
[32] Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!