[1] Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,
[2] Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...
[3] Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...
[4] Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,
[5] обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,
[6] у темноті мене посадив, мов померлих давно...
[7] Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...
[8] І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...
[9] Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...
[10] Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!
[11] Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!
[12] Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,
[13] пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...
[14] Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...
[15] Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...
[16] І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,
[17] і душа моя спокій згубила, забув я добро...
[18] І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...
[19] Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,
[20] душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...
[21] Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:
[22] Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,
[23] нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!
[24] Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!
[25] Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!
[26] Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.
[27] Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,
[28] нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;
[29] хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;
[30] хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...
[31] Бо Господь не навіки ж покине!
[32] Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,
[33] бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.
[34] Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,
[35] щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,
[36] щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!
[37] Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?
[38] Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?
[39] Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.
[40] Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!
[41] підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!
[42] Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,
[43] закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
[44] закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...
[45] Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,
[46] наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,
[47] страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...
[48] Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...
[49] Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,
[50] аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,
[51] моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...
[52] Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,
[53] життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...
[54] Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...
[55] Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,
[56] Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!
[57] Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!
[58] За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
[59] Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!
[60] Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,
[61] Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,
[62] мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...
[63] Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!
[64] Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
[65] Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!
[66] Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!