[1] Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племенам, які в Розпорошенні, вітаю я вас!
[2] Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування,
[3] знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.
[4] А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали.
[5] А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана.
[6] Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.
[7] Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа.
[8] Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх.
[9] А понижений брат нехай хвалиться високістю своєю,
[10] а багатий пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яний,
[11] бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду... Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!
[12] Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.
[13] Випробовуваний, хай не каже ніхто: Я від Бога спокушуваний. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.
[14] Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною.
[15] Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
[16] Не обманюйтесь, брати мої любі!
[17] Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.
[18] Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його.
[19] Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів.
[20] Бо гнів людський не чинить правди Божої.
[21] Тому то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.
[22] Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.
[23] Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі,
[24] бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є.
[25] А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!
[26] Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, марна побожність того!
[27] Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.