[1] Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу.
[2] Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч.
[3] Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
[4] Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин.
[5] Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря:
[6] на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині!
[7] Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби...
[8] Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить.
[9] Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними.
[10] Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому!
[11] Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний.
[12] Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його:
[13] початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство.
[14] Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?
[15] Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
[16] Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять!
[17] Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці!
[18] Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах.
[19] Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати.
[20] Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє...