[1] Ось тому, мавши за милосердям Божим таке служіння, ми не тратимо відваги,
[2] але ми відреклися тайного сорому, не ходячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з'явленням правди доручуємо себе кожному сумлінню людському перед Богом.
[3] Коли ж наша Євангелія й закрита, то закрита для тих, хто гине,
[4] для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він образ Божий.
[5] Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі раби ваші ради Ісуса.
[6] Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій.
[7] А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас.
[8] У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач.
[9] Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені.
[10] Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове.
[11] Бо завсіди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі.
[12] Тому то смерть діє в нас, а життя у вас.
[13] Та мавши того ж духа віри, за написаним: Вірував я, через те говорив, і ми віруємо, тому то й говоримо,
[14] знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить з Ісусом і нас, і поставить із вами.
[15] Усе бо для вас, щоб благодать, розмножена через багатьох, збагатила подяку на Божу славу.
[16] Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній.
[17] Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги,
[18] коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!